Культ Летичівської Богородиці не з’явився сам по собі, він виникає з Провидіння Божого. Цариця Поділля і Волині бере свої початки з Апостольського Престолу.

В IV столітті у Римі була побудована Базиліка Santa Maria Maggiore (Святої Марії Більшої), яку також називали Сніжною Богородицею. Місіонерська праця у Східній Європі була пов’язана саме з іконою «Сніжної Богородиці».  Коли місто Летичів ставало місцем не лише добробуту, але й певного розвитку культури, 1606 року святіший Отець Климентій VIII ревний в поширені святої віри вислав на Русь своїх місіонерів.

Двох ченців домініканців, уділяючи благословення на далеку та важку дорогу, обдарував цінним даром – іконою, написаною на зразок ікони «Salus populi Romani». З цією іконою ченці на запрошення Кам’янецького єпископа Павла Волуцького, прибули на Поділля у XVI ст.

Старовинне передання

1606 - Перекази свідчать, що невдовзі після того, як Ян Потоцький побудував у Летичеві фортецю до її брам прийшли брати проповідницького ордену, але зустрілись з негостинністю міського старости. Ян Потоцький не лише заборонив місіонерам оселитися в місті, а навіть до нього входити. Однак, на прохання дружини дозволив їм оселитися на передмісті, в Залетичівці, у двох сільських хатах.

    Одного разу, пізно вночі, ченці молилися перед іконою Діви та Сина, яку принесли з собою. Мешканці містечка побачили надзвичайне сяйво, немов спалахнула пожежа. Подумали, що горять хати. Але коли наблизились до хатини, де молились ченці, побачили диво: світло наче вогняний стовп, сходило від ікони Богородиці у небо. Сповнені радості та щастя, впали на коліна, віддаючи шану Пресвятій Діві Марії. Туди ж прибула і шляхта, і сам  староста Ян Потоцький. Він простояв на колінах до ранку, віддаючи у володіння Пресвятій Діві свій замок і увесь край. Староста прийняв визнання віри і свою фортецю пожертвував на оселю для Цариці Небес.

Під час одного з багатьох наїздів татар на Поділля, під Летичевом зі своїм втомленим і знесиленим військом затримався Станіслав Ревера-Потоцький (згодом великий гетьман корни і воєвода Київський та Краківський). Коли гетьман зі своїм військом розбили табір для відпочинку у сні він бачить постать жінки, що остерігає його про небезпеку ворога. Зібрана рада старшин переконує його про надмірну втому і знесилення, переконують не звертати уваги на видіння.

Та видіння повторилось знову і знову. Він віддав наказ готуватись до бою. Перші промені сонця показали татарські війська, що насувались. Заспівавши за звичаєм старовинну пісню «Богородиця», мужні оборонці кинулися  в бій. Після перемоги гетьман прибув до храму, щоб скласти подяку Богові. На іконі він побачив ту саму жінку з видіння. Сповнений прагнення увіковічити спомин про отриману Небесну опіку, гетьман і все його військо, склали так зване «копитове» пожертвування на будівлю мурованого храму у Летичеві.

Цей переказ підписало багато свідків. Будовою храму на території укріпленого замку зайнявся летичівський староста Ян Потоцький, який разом з дружиною також пожертвував значну частину власних коштів.

: : сторінка 1 : :  сторінка 2 : : сторінка 3 : :